Навіки в строю
Кондращук Олександр Володимирович
08.02.1993–13.06.2026
Основна інформація
- Місце народження
- м. Луцьк, Волинська область
- Місце загибелі
- район н. п. Костянтинівка, Краматорський район, Донецька область
Військовий шлях
Командир відділення — командир екіпажу безпілотних літальних комплексів, 100-та окрема механізована бригада ЗСУ.
Нагороди та відзнаки
Нагрудний знак Командувача об’єднаних сил ЗСУ «За службу та звитягу» III ступеня; відзнака командира ОТУ «Лиман» «Знак доблесті»; почесний нагрудний знак Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест»; почесна відзнака «За оборону міста Бахмута»; нагрудний знак «Щит сил територіальної оборони ЗСУ».
Історія життя
Олександр Володимирович Кондращук народився 8 лютого 1993 року в Луцьку, де минули його дитячі та юнацькі роки. Навчався в Луцькій школі № 3, згодом здобував професійну освіту в Торчинському професійному ліцеї.
Ще до початку повномасштабного вторгнення Олександр осиротів. Найближчими людьми для нього були чотири сестри та брат.
У 2022 році Олександр став до лав Збройних сил України, щоб захищати рідну землю та український народ. Служив у складі 100-ї окремої механізованої бригади.
У травні 2024 року захисник отримав тяжке поранення. Певний час проходив лікування та реабілітацію в Луцьку. Попри пережите, він повернувся до військової служби, знову став до строю в піхоті, а згодом опанував фах оператора безпілотних літальних апаратів.
За час служби Олександр відзначився сумлінністю та відданістю військовому обов’язку, отримав низку нагород. Серед них — нагрудний знак Командувача об’єднаних сил Збройних сил України «За службу та звитягу» III ступеня, відзнака командира оперативно-тактичного угруповання «Лиман» «Знак доблесті», почесний нагрудний знак Головнокомандувача Збройних сил України «Золотий хрест», почесна відзнака «За оборону міста Бахмута» та нагрудний знак «Щит сил територіальної оборони ЗСУ».
У 2026 році Олександр обійняв посаду командира відділення — командира екіпажу безпілотних літальних комплексів.
Побратим Сергій Чуріков, з яким Олександр воював із 2022 року, згадує його як справжнього воїна, який гідно й з честю захищав Україну.
«Воювали разом з Олександром із 2022 року. Він пройшов усі гарячі точки. Був одним із перших у нашій бригаді, хто знищив ворога у стрілецькому бою під Бахмутом. […] Олександр пройшов усі гарячі точки: Куп’янськ, Серебрянський ліс, Покровський напрямок. Під Очеретиним отримав важке поранення […]. Мав обмеження щодо служби за станом здоров’я, однак повернувся до строю. Продовжив служити, виходив на позиції ППО. Згодом став пілотом розвідувального дрона. […] Він був дуже хорошим хлопцем, справжнім патріотом, Героєм. Він знав, що таке війна, смерть і втрата побратимів, але після поранення повернувся та гідно й з честю продовжив службу. Щирий і справжній. Дуже шкода. Він був одним із найкращих».
Побратим Сергій Чуріков
З 13 червня 2026 року Олександр вважався зниклим безвісти. Він загинув у районі населеного пункту Костянтинівка Краматорського району Донецької області. У п’ятницю, 23 жовтня 2026 року, надійшло офіційне підтвердження його загибелі.
У скорботі залишилися чотири сестри, брат, друзі, побратими та всі, хто знав і поважав Олександра.
Прощання
У п’ятницю, 30 жовтня 2026 року, у кафедральному соборі Святої Трійці в Луцьку відбувся чин похорону Олександра Кондращука.
Висловлюємо щирі співчуття рідним, близьким, друзям і побратимам Олександра Кондращука. Розділяємо їхній біль і сумуємо разом із ними.
Честь і шана захиснику України!
Допоможіть зберегти історію
Поділіться спогадом, фотографією або уточненням. Кожен матеріал перевіряється редактором і не публікується автоматично.
Фотографію також можна надіслати на depvetlutsk@gmail.com.
