Кушнір Ігор Миколайович

Кушнір Ігор Миколайович – герой, про якого повинні пам’ятати

Війна, яка розпочалася у 2014 році показала – ми сильні, ми незламні, ми подолали безліч випробувань і це також подолаємо. Росія хотіла, щоб ми підняли білий прапор, та ми вирішили обороняти жовто-блакитний. За кожне завтра ми мусимо битися та виборювати свою свободу. На жаль, інколи, найціннішою платою – життям. Багато воїнів поклали життя заради України. Один з таких – Кушнір Ігор Миколайович – герой, про якого слід пам’ятати.

Народився Ігор Миколайович 11 лютого 1984 року в селі Великий Омеляник Луцького району. Здобував освіту у луцькій школі №3, вчився посередньо, та після 9-го класу пішов до Затурцівської загальноосвітньої школи. Ще з дитинства хлопець проявляв доброту і сердечність до тих, хто її потребував: охоче поєднував турботу про стареньких дідуся та бабусю з навчанням. Закінчивши школу, Кушнір відслужив в Збройних Силах України. Згодом працював у компанії «Волиньтабак». За словами його сестри, Ігор не встиг створити власну сім’ю, так як на рідну землю прийшла війна.

9 квітня 2014 року чоловіка мобілізували. У Володимир-Волинському його розподілили в 51 механізовану бригаду на посаду стрілець-помічник гранатометника. Спочатку вони рушили на Рівненський полігон, а згодом їх відправили на схід. Там він проходив службу на блокпосту біля Волновахи. Про його наступні гарячі точки відомо небагато, так як хлопець не хотів засмучувати своїх рідних, говорив стисло і ясно, запевняючи, що обов’язково скоро повернеться додому живим.

В останні дні життя Ігор розмовляв з рідними: маму запевняв, що все буде в порядку, та сестрі признався – не виберуться вони звідси, ніби в воду дивився. Останній, з ким розмовляв чоловік – його молодший брат Василь, з того часу зв’язок обірвався.

29 серпня 2014 року Ігор Кушнір попав під обстріл між хутором Горбатенко та селом Новокатеринівка Донецької області, перебуваючи в  БМП-2. 15 вересня 2014 року пошукова група «Чорний тюльпан» біля БМП-2 знайшли обгорілі рештки воїнів. Їх перевезли в морг у Запоріжжі. Довгих 9 місяців ніхто нічого не знав про воїна. Мама та брат змушені були здавати ДНК-аналізи й лиш після цього, у травні 2015 року, Ігоря ідентифікували.

Такого багатолюдного похорону не пам’ятають місцеві жителі – все село зійшлося попрощатися і віддати шану Ігорю. Під звуки Державного Гімну України та залп автоматів тіло воїна віддали рідній землі, поховавши його на місцевому цвинтарі Великого Омеляника, поряд із могилою батька.

Указом Президента України № 553/2015 від 22 вересня 2015 року, “За мужність, самовідданість і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі”, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Рішенням Луцької районної ради від 17 липня 2015 року №46/6 присвоєно звання (посмертно) «Почесний громадянин Луцького району».

Нагороджений (посмертно) відзнакою «Командира 14 ОМБР» 2016 року.

Нагороджений (посмертно) пам’ятною медаллю «Захиснику Батьківщини» 2018 року.

Присвоєно звання «Почесний громадянин Волині» згідно рішення Волинської обласної ради від 30 травня 2020 року №2/21.

Нагороджений пам’ятним нагрудним знаком «Іловайськ – 2014» 2021 року.

Нетерпимо боляче та сумно, коли війна забирає наших молодих земляків. Ми повинні пам’ятати, яку ціну платять вони заради незалежності та нашої безпеки. Не потрібно забувати, що саме завдяки їм ми можемо спокійно спати у свої домівках, вчитися та розвиватися, просто жити. Кожен має виховувати в собі відчуття патріотизму і обов’язку, відповідальності та самопожертви. Мусимо бути вдячними та прославляти їх, брати з них приклад і боротися за своє майбутнє до кінця! 

Список використаних джерел: 

1.Волинський небесний батальйон / Упорядник Н. Слюсар. Луцьк: «Вісник+К», 2019. С. 277.

2.Кушнір Ігор Миколайович. URL: https://memorybook.org.ua/14/kushnirigor.htm.

3.Указ Президента України №553/2015 від 22 вересня 2015 року. Про присвоєння І. Кушніру ордену «За мужність» III ступеня (посмертно). URL: https://www.president.gov.ua/documents/5532015-19440.

4.Дем’янюк О., Гулько Г. Волинський пантеон: Схід – 2014. Луцьк: Айс Принт, 2015. С. 52. 

Матеріали підготували: 

Будник Софія, учениця 9-А класу комунального закладу середньої освіти «Луцький ліцей №3 Луцької міської ради Волинської області»

Науковий керівник:

Журавська Марія Василівна, вчитель правознавства комунального закладу загальної середньої освіти «Луцький ліцей №3 Луцької міської ради Волинської області»

 

ІГОР КУШНІР – ПАТРІОТ УКРАЇНИ

Для України 2014 рік був багатий на події, які вплинули на історію нашої

держави. Російська збройна агресія проти України цього року змінила долі

багатьох українців, які стали до лав Збройних Сил України для захисту і

оборони нашої незалежної держави. Одним із захисників, чий життєпис

потребує уваги, є Кушнір Ігор Миколайович, який загинув під час виходу з

Іловайського котла 29 серпня 2014 р.

Ігор Кушнір народився 11 лютого 1984 року в селі Великий Омеляник

Луцького району. До 9 класу він навчався у Луцькій школі № 3. Під час

навчання проявив себе як мовчазний, спокійний учень та хороший

однокласник.

У 10 класі перейшов до Затурцівської загальноосвітньої школи. У

сусідньому селі Юнівка проживали бабуся з дідусем Ігоря, зовсім старенькі, вони потребували догляду. Тож Ігор поєднував навчання із допомогою по господарству. Варто зазначити, що дорога до школи була не зовсім простою: приходилося йти пішки до дороги (бл. 2,5 км.), а потім – під’їжджати автобусом (3 км). За таким же маршрутом Ігор повертався зі школи. Влітку до Ігоря у село приїжджали сестра Ірина та брат Василь.

Ігор, як старший брат, був взірцем, підтримував молодших, заступався за

них. Любив грати у футбол.

Після закінчення школи хлопець один рік працював у Затурцівській

школі. Після цього – відслужив півтора роки в Збройних силах. А потім

почав працювати в компанії «Волиньтабак». Товариський, компанійський,

щирий, добрий, Ігор швидко влився у колектив. Любив подорожувати.

Спішив жити.

Під час Революції Гідності, коли гинули люди на Майдані Незалежності у

Києві, Ігор сказав сестрі: «Мене це теж не омине». Його слова виявилися

пророчими та закарбувалися у памʼяті сестри Ірини назавжди.

9 квітня 2014 року Ігорю прийшла повістка. Це була перша хвиля

мобілізації. «Звісно, я піду», – сказав він тоді твердо батькам. Відтак у складі 51-ї механізованої бригади Ігор рушив спочатку на рівненський полігон, а потім їх відправили на Схід.

Проходив службу на посаді стрілець-гранатометник: спочатку на

блокпосту біля Волновахи, поряд із десятим блокпостом, де трагічно

загинули 18 українських військовослужбовців.

«Брат не знав, куди їх везуть. На Схід, та й на Схід, казав. Ми з ним

зідзвонювались кожного дня. Ігор постійно нас заспокоював. Мовляв, тут не стріляють, все спокійно. А я чую у слухавку постріли. Кажу йому: «Що ж ти нас обманюєш!» А він сміється: «То наші хлопці у відповідь мочать

сепаратистів». А потім була Волноваха. Багато тоді наших хлопців

залишилося лежати на полі.

«Ігор тоді нам розказував, що після побоїща біля Волновахи він із

бойовими побратимами підходив до генерала, який приїхав подивитися, що ж там сталося, запитували, а як їм оборонятися, бо ж зброї нормальної немає, бронежилети мають через одного. Навіть окопи немає чим рити. А генерал посміхнувся та й видав: «Захочеш жити – будеш штик-ножем землю довбати».

«Пригадую, як 24 серпня 2014 року я телефонувала до Ігоря, просила

прийти у відпустку. Я вже знала, що їх перекинули до Іловайська. І серце

стискалося у передчутті чогось поганого. Він спочатку казав: мовляв, а як же я хлопців тут полишу. А потім тихо так промовив: «Та й не вийдемо ми

звідси…» Я тоді аж скрикнула: «Ігорю, ви що, в оточенні?» А він мені: «Так, і ніхто нас не врятує. Трупи солдатів лежать усюди, ніхто їх не забирає, ніхто не хоронить. Пробач, сестричко…» – із того часу для усієї родини Ігоря Кушніра дата 29 серпня назавжди залишилася кривавою.

29 серпня 2014 р. Ігор був у БМП-2, яку терористи розстріляли на дорозі

між хутором Горбатенко та селом Новокатеринівка. У цій БМП також

загинули комбриг 51-ї бригади Павло Півоваренко, В’ячеслав Іонов та один або кілька інших не встановлених військовиків 51-ї механізованої бригади.

Після обстрілу з Ігорем обірвався зв’язок, і 9 місяців волинянин вважався

зниклим безвісти.

15 вересня 2014 р. рештки Ігоря були знайдені пошуковою групою Місії

«Евакуація-200» («Чорний тюльпан») біля БМП, вони сильно обгоріли.

Причина смерті не встановлена через сильне обвуглення.

«Знаєте, ми до останнього не вірили, що Ігор загинув. Десь через місяць

після подій в Іловайську показали перших українських бійців, які потрапили до полону. На фото був дуже схожий хлопчина, Ми тоді телефонували до волонтерів, просили дізнатися, хто це на фото. Нам відповіли, що це сирота… Навіть коли прийшли документи, що підтверджували загибель Ігоря, я не могла повірити. Якось ввечері, готуючись до сну, помолилася і про себе мовила: «Братику, якщо ти дійсно загинув у тій БМП, якщо ти зараз у світі мертвих, надішли мені звісточку, наснись мені…» І Ігор дійсно прийшов до мене уві сні…» – розповідає Ірина.

У травні 2015 року бійця Кушніра ідентифікували за експертизою ДНК

серед похованих під Дніпропетровськом невідомих героїв. Після того, як

рідні забрали тіло, його перепохоронили у с. Великий Омеляник.

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного

суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовий

присязі під час російсько-української війни, Указом Президента України

№553/2015 від 22 вересня 2015 року Iгop Кушнір посмертно нагороджений

орденом «За мужність» III ступеня.

Згідно наказу № 70 від 21 травня 2015 року солдата Кушніра Ігоря

Миколайовича нагороджено пам’ятною медаллю «Захиснику Батьківщини» (посмертно); згідно наказу № 28 (2016 р.) – відзнакою «Командира 14 ОМБР» (посмертно); згідно наказу №2 від 23.06.2021 р. – пам’ятним нагрудним знаком «Іловайськ – 2014» (посмертно).

Рішенням Луцької районної ради від 17 липня 2015 року №46/6 Кушніру

Ігорю Миколайовичу присвоєно звання Почесний громадянин Луцького

району (посмертно).

Рішенням Волинської обласної ради від 10.12.2020 №2/21 «За особисту

мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та

територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському

народові присвоєно звання «Почесний громадянин Волині» (посмертно).

У 2017 р. з ініціативи місцевих депутатів сільської ради на території

дитячого майданчика по вул. Набережній у с. Великий Омеляник було

встановлено пам’ятний знак із зображенням Кушніра І. М. А у школі с.

Затурці встановлено меморіальну дошку на честь воїна.

Отже, Кушнір Ігор Миколайович назавжди залишиться у памʼяті молодим

героєм, який віддав своє життя за Україну, за її незалежність і свободу, за

щасливе життя юного покоління.

Список використаних джерел:

1. Белоцька І. Мама до останнього вірила, що син не загинув, а потрапив у

полон. Твій вибір. 4 квітня 2018 р. С. 9.

2. Волинський небесний батальйон. Вісник+К, 2019. 384 с.

3. Демʼянюк О., Гулько Г. Волинський пантеон: Схід – 2014-2017. Луцьк

Вежа-Друк, 2018. 248 с.

4. Залишаться у памʼяті поколінь. Слава Праці, № 73. 3 жовтня 2015 р. С.

4.

5. Коструба Н. Вірили, що Ігор повернеться живим. Слава Праці, № 38-39.

28 травня 2015 р. С. 2.

6. Коструба Н. Ігор Кушнір назавжди залишиться 30-річним. Слава Праці,

№ 37. 21 травня 2015 р. С. 1.

7. Кушнір Ігор Миколайович. Книга памʼяті полеглих за Україну. URL:

https://memorybook.org.ua/images/topimage.jpg (дата звернення 09.04.2023)

8. Опитано Василенка Д. М. 1983 р. н., м. Луцьк, 18.04.2023 р.

9. Опитано Кушніра В. М. 1987 р. н., с. Великий Омеляник, 12.05.2023 р.

10. Опитано Хомутову І. М. 1985 р. н., с. Великий Омеляник, 14.05.2023

р.

11. Указ Президента України №553/2015 від 22 вересня 2015 року Про

відзначення державними нагородами України. URL:

https://www.president.gov.ua/documents/5532015-19440 (дата звернення

09.04.2023) 

Матеріали підготували:

Мохнар Катерина, учениця 11 класу комунального закладу «Заборольський ліцей № 32 Луцької міської ради Волинської області»

Науковий керівник:

Василенко Ніна Василівна, учитель історії комунального закладу «Заборольський ліцей № 32 Луцької міської ради Волинської області»