Мудроха Вадим Анатолійович

Мудроха Вадим Анатолійович народився 9 березня 1995 року у селі Білосток Торчинської громади. У 2010 році отримавши свідоцтво про базову загальну середню освіту, вступив на навчання до Волинського коледжу Національного університету харчових технологій. Навчався за професією “Кухар”.

    Навчаюсь підробляв, допомагаючи батькам. У нього, у всіх молодих людей, було багато мрій. Однією з них було мати власний автомобіль. Працював за кордоном.

    Напередодні війни повернувся з Чехії. Якими ж радісними були дні перебування вдома: мама, тато, брати і сестри, старенька бабуся, яка так завжди чекала на нього вдома, друзі та знайомі. Життя вирувало і все складалось так, як хотів Вадим.

    Але всі плани зруйнувала війна. 23 лютого дзвінок із військкомату. Потрібно негайно з’явитися. А вже 24 лютого пішов захищати Україну та свою родину.

    Вдома за нього переживала та молилася родина, очікували дзвінка, були смс-повідомлення, короткі розмови і переписка.

    “Мамо, все добре”, – час від часу читала короткі повідомлення його мама і від того на крапельку ставало легше. Лише на крапельку. Бо більше нічого не знала, що із сином вже наступної миті там, на війні. “Мамо, моліться за мене” [3].

    Перебував Вадим у Житомирі-Києві. З 28 лютого рідні втратили зв’язок. Подавали у розшук. Чекали будь-якої інформації. “Всі надіялися: Вадим живий, і навіть, якщо в полоні, головне – живий. Але дива не сталося” [4].

    Довгою була дорога додому. Місія “На щиті”4 червня привезли у рідну домівку в село Білосток тіло загиблого героя. Коли везли тіло додому плакало і небо [1].

    Доля відміряла Вадиму прожити 26 років, не дожив до свого 27- ліття всього 9 днів. Але ці роки він прожив гідно.

    Чин поховання відбувся 5 червня. Провести Героя в останню путь зібралися рідні, родичі, друзі, односельці та військові побратими. “Все життя прожив на вулиці Миру, і віддав своє життя заради миру”. Жаль і смуток огорнув чорною хмарою усіх присутніх. Був оркестр, військові, родичі, друзі, знайомі та чужі люди, які прийшли віддати останню шану Герою [3].

    Не скупилися на сльози і молоді і сивочолі чоловіки. Розум не хоче усвідомлювати втрату такого молодого, сповненого сил і планів на майбутнє, молодого чоловіка.

    Важко хоронити свою кровинку, яка була опорою і гордістю сім’ї, прикладом для менших братиків і сестричок. Для них залишилися лише хороші спогади про Вадима і важка дорога на кладовище.

    За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Указом Президента України №460/2022 “Про відзначення державними нагородами” нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня Мудроху Вадима Анатолійовича – старшого солдата (посмертно). [5]. Жодна нагорода не зможе замінити матері її сина і втамувати біль втрати.

    Коротке життя довелося прожити Вадиму, але він загинув як герой. Хто знав Вадима, відгукуються про нього як про добру і відповідальну людину.

    Як пригадують викладачі коледжу: “Вадим завжди був усміхнений і привітний. Його очі випромінювали добро. Він вмів вдало дати пораду, щоб не образити, це напевно із сім’ї, бо зростав він у сім’ї, де любили і шанували один одного, де не було злості і жорстокості.

    Любив вчитися. Вмів смачно готувати. Його завжди запрошували для обслуговування бенкетів.

    Мав багато друзів серед одногрупників.

    Загинув Вадим, захищаючи Україну, щоб ми могли жити у вільній державі. Доземний уклін воїну- герою.

Використані джерела:

1. Волинські новини. 5 червня 2022.

2. Вісник. 7 квітня 2022.

3. Район In. Ua. 6 червня 2022.

4. Суспільне новини. 6 червня 2022.

5.Указ Президента України №460/2022. 30 червня 2022.