Навіки в строю
Симонович Ілля Тарасович
03.09.2002–25.02.2022
Фотогалерея
Історія життя
ІЛЛЯ СИМОНОВИЧ – ЄДИНИЙ СИН У МАТЕРІ
Симонович Ілля Тарасович народився 03 вересня 2002 року у місті Луцьку [6]. Батько – Симонович Тарас Євгенович, матір – Шелофаст Тетяна Василівна.
У 2008 році пішов у перший клас Луцької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №25. Перша вчителька Трокун Тетяна Сергіївна, яку він дуже любив. В дитинстві був енергійною, непосидючою дитиною. Дуже полюбляв спорт. Ходив на спортивну секцію боротьби, пізніше захоплювався футболом, легкою атлетикою [1].
З п’ятого по дев’ятий клас, класним керівником була Лапків Віра Миколаївна. Найкращими друзями у школі були Онищук Дмитро та Пасось Сергій. У 2017 році після закінчення 9 класу вступив у Волинський фаховий коледж Національного університету харчових технологій. Навчався за професією «Слюсар-електрик з ремонту електроустаткування» [5]. Ілля був веселим та комунікабельним юнаком, ніколи не конфліктував з одногрупниками, мав багато друзів [1].
У жовтні 2020 році пішов служити до лав ЗСУ. Місяць навчався в с. Старичі Львівської області. Потім був направлений на службу ВЧ А1912 в селище Новоівницьке Житомирської області. Після трьох місяців служби підписав документ на контрактну службу. І з січня 2021 року розпочав службу в окремій десантно-штурмовій бригаді А 0284 в м. Львів на посаді навідника [7].
І вже після трьох місяців строкової служби підписав контракт на військову службу. Ілля ніколи не ховався за чужими спинами. За рік служби за контрактом двічі встиг побувати в зоні бойових дій на Луганщині. У нього було загострене почуття справедливості. Не раз у мирному житті захищав друзів та ставав на сторону справедливості [1].
Ранок 24 лютого 2022 року… Путін заявив, що Росія введе війська в Україну і проведе військову операцію з порятунку “Донбасу”. Відразу після його заяви колони росіської військової техніки рушили через блокпости, розташовані на адміністративній межі з тимчасово окупованим Кримом. О шостій ранку у Херсоні вже чули вибухи і бачили стовпи диму в боці аеропорту в Чорнобаївці та в боці військових частин. Вже за три години Держприкордонслужба повідомила про бої в районі населених пунктів Копані та Іваново Херсонської області та про те, що в районі Скадовська прикордонну комендатуру швидкого реагування обстрілюють з вертольотів. Російські війська по території Херсонщини просувалися дуже швидко [4].
Увечері 24 лютого на Антонівському мосту розпочався бій за Херсон. О 6 годині цього ж дня, Ілля повідомив маму по телефону про початок війни. Його останні слова: «Мамо, я вислав вам гроші. Купіть води і сухих пайків. Тримайтесь разом з татом та бабусею, уникайте скупчень людей. Я вас захищу!» [1].
Саме десантники стали на захист Антонівського мосту на Херсонщині. Серед них був навідник військової частини А0284 – Симонович Ілля Тарасович [2].
25 лютого 2022 року захищаючи міст через Дніпро Ілля був поранений. Помер в лікарні м. Миколаєва від множинних поранень.
Довгою була дорога повернення до рідного Луцька. Мамі він обіцяв приїхати додому на 8 березня привітати її і бабусю із святом, як робив кожного року. Він дуже їх любив і був єдиним сином у батьків [1].
Але приїхав не сам. Його, як Героя, привезли 7 березня, щоб рідні, знайомі і зовсім незнайомі люди могли віддати шану герою. Провели в останню дорогу 8 березня [3]. Відспівування в храмі зібрало лучан та військовослужбовців. Від імені Луцької міської ради загиблого вшанували міський голова Ігор Поліщук, Ірина Чебелюк, секретар міської ради Юрій Безпятко, однокласники, друзі, родичі, знайомі [9].
Останній спочинок Ілля знайшов на алеї Почесних поховань у селі Гаразджа[11].
Ілля (посмертно) відзначений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (Указ Президента України №187/2022 від 29.03 2022) [10].
З метою збереження історичних фактів, інформації про загиблих у війні з Росією волинян, з метою вшанування та увіковічнення подвигу українських воїнів в Луцькому ліцеї № 25 відкрито стенд пам’яті Симоновича Іллі. Проведено виховний захід «Україна − країна нескорених» на який запрошено батьків захисника. 14 жовтня 2022 року проведено віртуальний захід «Пам’ятаємо кожного» [8]. Щомісяця в ліцеї проводяться тематичні виховні уроки – мужності, на яких ліцеїстам розповідають про захисників нашого навчального закладу, що загинули в російсько-українській війні. Постійно ліцеїсти беруть участь у волонтерській допомозі нашим військовим. Купили дрон на фронт від ліцею та підписали.
Наша боротьба триває щоденно від 2014 року, і ми неодмінно переможемо, бо захищаємо рідну землю, боронимо своє право вільно обирати майбутнє. Для нас війна за свободу, цивілізованість, демократію та європейські цінності проти імперських амбіцій підступного агресивного сусіда-злочинця. Міць наших збройних сил є запорукою існування держави та збереження прав людини.
Слава Україні! Героям Слава!
Список використаних джерел:
1.Спогади матері Тетяни Василівни про сина Симоновича Іллю. Записано в м. Луцьк, 2023р.
2.В боях за Україну загинув 19-річний воїн із Луцької громади Ілля Симонович [Електронний ресурс]. − Режим доступу:
3.Захисники України: жителі Луцької громади, які більше не з нами
4.Рік війни: що відбувалось 24 лютого на Херсонщині й чому область російські окупанти захопили так швидко [Електронний ресурс]. − Режим доступу:
5.Симонович Ілля Тарасович[Електронний ресурс]. − Режим доступу:
https://vcolnuft.volyn.ua/my-pam-yatayemo/symonovych-illya-tarasovych-03-09-2002-20-02-2022-r-r/
6. Симонович Ілля Тарасович[Електронний ресурс]. − Режим доступу:
7.На Херсонщині загинув 19-річний волинянин [Електронний ресурс]. − Режим доступу: https://www.volyn24.com/news/184933-na-hersonschyni-zagynuv-19-richnyj-volynianyn
8.Пам’ятаємо кожного. Л.Лащук [Електронний ресурс].−Режим доступу:
9. У Луцьку провели в останню путь загиблого у війні з РФ Іллю Симоновича[Електронний ресурс]. − Режим доступу:
10.Указ президента України № 187/2022
https://www.president.gov.ua/documents/1872022-41897
Матеріали підготували:
Лащук Вікторія, студентка 4-го курсу, групи Іст-43О, факультету історії, поітології та національної безпеки ВНУ ім. Лесі Українки
Науковий керівник:
Лащук Людмила Петрівна, вчитель історії, «Луцького ліцею №25 Луцької міської ради» Волинської області
ВІЙНА ЗАБРАЛА МАЙБУТТЯ. ТОБІ НАВІКИ 19.
Лист Герою.
Привіт Герою України! Я не була особисто знайома з тобою. Але я знаю, що тебе звати Ілля Симонович і ти прожив дуже короткий вік – 19 років.
Мене познайомила з тобою твоя мама Тетяна Василівна і твій класний керівник Наталія Леонідівна.
Твого народження довго чекали батьки. І ось лелека 3 вересня 2002 року приніс їм синочка. Ти був, як і всі діти енергійний, непосидючий. Ще в школі почав активно займатися спортом – боротьба, футбол, легка атлетика, плавання. Любив і знав історію України. Вивчав англійську, бо казав, що це мова майбутнього спілкування. Але найбільше любив життя і своїх рідних.
Навчався у комунальному закладі загальної середньої освіти “Луцький ліцей № 25 Луцької міської ради”. Отримавши базову середню освіту у 2017 році вступив на навчання у Волинський коледж Національного університету харчових технологій. Навчався за професією “Слюсар-електрик з ремонту електроустаткування”.
Як пригадує Наталія Леонідівна: “Розпочинала я знайомство з групою першим уроком, тема якого була “Щоб у серці жила Україна”. Ми розглядали фотографії хлопців, які навчалися у коледжі і захищали Україну, у хлопців засвітилися очі. Всі вони в один голос почали говорити, що, коли буде потрібно. підуть захищати свою Батьківщину. І більша половина з них пішли служити у ЗСУ, де згодом підписали контракт і лишилися вірними присязі” [1]. Серед них був, як я знаю, і ти наш Герою.
Ти запам’ятався всім викладачам і своїм одногрупникам високим гарним хлопцем із щирою посмішкою на обличчі.
Комунікабельність, оптимізм, вміння знаходити спільну мову з усіма – основні риси твого характеру.
Красивий і завжди усміхнений, дуже подобався дівчатам. І не одна з них хотіла з тобою дружити і бути твоєю єдиною.
Найкращим другом був Онищук Дмитро – і однокласник, і одногрупник. Ви завжди були разом. Ви вирішили піти служити до лав Збройних сил України, тому після закінчення навчання у коледжі у 2020 році ти став солдатом. Займався спортом, показував високі досягнення у військовій підготовці. Це тобі дуже подобалося, це було твоє. Після трьох місяців строкової служби підписав контракт на військову службу, незважаючи на заперечення мами.
Із січня 2021 року служив у місті Львів у десантно-штурмовій бригаді військової частини А0284 на посаді навідника. Служба дуже подобалася. Багато хлопців хотіли б там служити.
Як згадувала Тетяна Василівна: “Ілля ніколи не ховався за чужі спини. За рік служби за контрактором двічі встиг побувати в зоні бойових дій на Луганщині. У нього було загострене почуття справедливості. Не раз і в мирному житті захищав друзів, а навіть і зовсім не знайомих людей, при виникненні конфліктних ситуацій” [2].
24 лютого 2022 року – страшна дата в історії нашої країни. Дика Росія прийшла до нас загарбником, без оголошення війни напала на Україну. В ту ніч наш герой був на бойовому посту. Ти розумів, що це війна. Потелефонувавши о 6 годині ранку мамі повідомив про цю страшну звістку. Твої останні слова вона ніколи не забуде, вони були: “Мамо, я вислав вам гроші. Купіть води і сухих пайків. Тримайтеся разом: ти, тато і бабуся”. Мама відповіла, що гроші в них є. Але син сказав, що вони йому більше не потрібні [2].
Охороняв з побратимами Антонівський міст на Херсонщині. 25 лютого 2022 року тебе було важко поранено і від отриманих множинних травм обірвалося твоє молоде життя. А тобі було лише всього 19 років. Обірвалися мрії, сподівання, як недоспівана пісня.
Довгою була дорога повернення до рідного Луцька. Обіцяв приїхати додому на 8 Березня, щоб привітати маму і бабусю зі святом, як робив кожного року. Але не судилося. Клята рука ворога забрала єдиного сина у батьків і внука у бабусі.
Але приїхав не сам, як обіцяв. Тебе, як Героя, привезли 7 березня, щоб рідні, знайомі і зовсім не знайомі могли віддати шану герою. Провели в останню дорогу 8 березня.
Останній спочинок знайшов на алеї Почесних поховань у селі Гаразджа.
Моїм обов’язком і обов’язком кожного українця є завжди пам’ятати про тих, хто віддав своє життя за нас і нашу Україну. І я думаю, що не тільки пам’яттю, але і своїми вчинками ми будемо робити так, щоб справа за яку загинув Ілля і всі наші українці, була завершена.
Тебе (посмертно) відзначено орденом “За мужність” ІІІ ступеня (Указ Президента України №187/2022 від 29.03 2022) [3] . Його отримала мама, як пам’ять про свого сина-сокола, який тепер буде приходити до неї і рідних тільки у снах.
Гірко та несправедливо втрачати наших близьких і рідних. Низький уклін і Вічна пам’ять тобі Ілля! Велика подяка батькам за виховання сина. Герої не вмирають!
Використані джерела:
1. Спогади класного керівника Загоровської Наталії Леонідівни
2. Спогади мами Шелофаст Тетяни Василівни
3. Указ Президента України №187/2022 від 29.03 2022.
4. Фото з домашнього архіву.
Матеріали підготувала:
Шнайдрук Катерина, студентка Відокремленого структурного підрозділу “Волинський фаховий коледж НУХТ”.
Фото юнацьких років Симоновича Іллі з сімейного архіву
Фото зроблено 22.02.2022 року, а 24.02.2022 року Ілля підписав: “Всіх люблю”.
Джерела та публікації
Небесний легіонДопоможіть зберегти історію
Поділіться спогадом, фотографією або уточненням. Кожен матеріал перевіряється редактором і не публікується автоматично.
Фотографію також можна надіслати на depvetlutsk@gmail.com.